Легендарному хітові українців виповнюється піввіку! У 1964 році поет Дмитро Павличко написав вірш «Два кольори», який буквально за півгодини перетворився у пісню. Павличкові вдалося у невеличкому за розміром творі вмістити усе життя: від того часу, коли він був малим, до того, коли йому «війнула в очі сивина». А композитор Олександр Білаш написав музику, яку добре знає вже декілька поколінь українців.
Написання пісні «Два кольори» відбулося за цікавих обставин. У високосний 1964 рік, 29 лютого на з’їзді комсомолу України, у приміщенні Верховної ради УРСР нудьгували поет Дмитро Павличко та композитор Олександр Білаш. «Було нецікаво, тому вони роздивлялися по залу» — згадує донька композитора Олеся Білаш. «Раптом батько попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що вбирають очі!
— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.
— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович».
У інтерв’ю львівській газеті «Високий замок» Павличко зізнався, що гарні плечі, вкриті чорною хусткою з великими червоними трояндами, належали Любі Молдаван, тодішній колгоспниці з села Бочківці Хотинського району Чернівецької області (пізніше вона стала відомою вченою в галузі сільського господарства, доктором наук). Саме її образ нагадав поетові вишивані хустки і сорочки, які одягали в його селі на Івано-франківщині. «Хустка Люби навіяла мені спогад про батькову улюблену пісню, що вишита хустка любить молдаван. Від тих спогадів я на тому з’їзді на колінах написав першу строфу». Після цього, згадує автор, вони разом із Олександром Білашем потихеньку втекли зі з’їзду комсомолу до Будинку творчості у Ворзелі, що під Києвом. Там композитор мав свою кімнату і перебував певний час на відпочинку. Там для праці та натхнення стояв рояль. За короткий час народилася пісня, яку заспівав Олександр Білаш.
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними
Червоними і чорними нитками.Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливі і сумні мої,
Щасливі і сумні мої дороги.Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя,
І вишите моє життя на ньому.Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Першим професійним виконавцем пісні став Анатолій Мокренко, який заспівав її на художній раді на Українському радіо. Рада не допустила пісню до запису. Заперечень до музики не було, а от в тексті знайшли «блуд», мовляв, «якщо людина посивіла і нічого не везе додому, значить вона повертається з тюрми». Крім того, партійно-радянська цензура вважала пісню «Два кольори» гімном ОУН. Неодноразово доводилось авторам відстоювати право на існування національного за своїм духом твору. Але жодного разу, ані композитор, ані поет не відцуралися від неї.
Завдяки цій впевненості, 7 жовтня того ж 1964 року світ почув «Два кольори» на радіо, у виконанні Дмитра Гнатюка, який був на той час у фаворі. Пісня полетіла за моря і океани: її співали в Канаді, Америці, Аргентині, Австралії – всюди. Завдяки своїй ліричності, задушевності, теплу і мелодійності вона стала народною, її любитимуть завжди. Її важко перекласти іншими мовами, адже сорочка-вишиванка, як оберіг, в ній споконвічні українські традиції, народні символи. Любов і щастя, сум і журба, радість і печаль – саме з таких почуттів, про які йдеться в пісні, складається людське життя. І вони життєво поєднуються та переплітаються, як червоні і чорні нитки на рідному до болю маминому вишитті…
ukrainiansinmd.wordpress.com 