Перемир’я без миру

фото: 112.ua

У Мінську, на переговорах контактної групи представників України, ДНР і ЛНР, за участю ОБСЄ, було підписано протокол про припинення вогню. Не тільки Україна, але й увесь світ очікували, що 5 вересня війна на Донбасі закінчиться. Всі сподівалися, що Мінський протокол принесе в зруйнований регіон мир і стабільність. Про це запевняли і президент Порошенко, і президент Путін. На жаль, як повідомила Донецька держадміністрація, того ж вечора артобстрілам піддався Маріуполь. Місто обстрілювали протягом наступних двох днів, а в ніч з 7 на 8 вересня силами АТО була нейтралізована спроба штурму Маріуполя із застосуванням важкої техніки.

Виникає резонне питання: кому вигідний зрив перемир’я, хто хоче, щоб війна тривала? Українській армії потрібен час для перегрупування, закріплення на контрольованих територіях і відновлення після «Іловайського котла»… Може, провал перемир’я потрібен тим, хто стоїть за, так званими, Донецькою і Луганською Народними республіками? Існує думка про те, що почавши війну на південно-східній Україні, Москва мала на меті декілька завдань: одне з найбільш важливих — «прокладення» сухопутного коридору до Криму. Після того, як у березні півострів опинився під прапором Росії, він перетворився на острів, який повністю залежить від поставок питної води та електрики з материка. Ані повітряним шляхом, ані морським Росії не вдається підтримувати нормальну життєдіяльність півострова. А будувати міст через Керченську протоку довго, дорого й складно. Тому багато залежить від захоплення Маріуполя, як основної магістралі, що веде до півострову.

Наступне, не менш важливе завдання, про яке говорять експерти – це встановлення контролю над військово-промисловим комплексом Харківської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Особливо цікавим видається Дніпропетровськ, тому що саме тут збирають системи наведення для ядерних міжконтинентальних балістичних ракет. І, нарешті, посівши Херсонську, Миколаївську й Одеську області, можна встановити контроль над всім чорноморським узбережжям і відрізати Україну від виходу до моря, створивши сухопутний коридор до Придністров’я.

Для виконання поставлених завдань, потрібен твердий плацдарм, яким є Донецька і Луганська республіки. Мінський протокол дав їм особливий статус, завдяки якому ДНР і ЛНР стають важелем, що утримує Київ від інтеграції з Європою. А для справжньої міцності плацдарму обов’язково необхідна присутність регулярних військ Російської Федерації. Урядом України та НАТО доведено факт їх перебування на території даних республік, але жодних доказів законності та наявності статусу миротворців. Порушення режиму перемир’я й продовження збройних зіткнень надає російським миротворцям законних підстав перебування у регіоні. Деякі експерти вважають, що саме тому влаштовують різного роду провокації на кордоні та блокпостах Національної гвардії, а Маріуполь кожен день обстрілюють. Тому, доки не виконають вимоги самопроголошених республік, на Донбасі триватиме війна.

У даній ситуації завдання Києва – продовжувати дипломатичні переговори, спростовувати брехливу інформацію, демонструвати світові правдиве висвітлення подій на Сході України. Одночасно, необхідно продовжити проведення реформ у галузі економіки, законодавства, юриспруденції, адміністративного апарату, зміцнити і модернізувати армію. Але найважливішим моментом є створення монолітної української нації, кожен громадянин якої, в незалежності від своєї релігійної та етнічної приналежності, любитиме і пишатиметься своєю Батьківщиною.